ЛИСКІВСЬКА  СІЛЬСЬКА  БІБЛІОТЕКА

          

    " СЛОВО ПРО ВЕЛИКОГО КОБЗАРЯ"

 У 2014 році Україна відзначає  200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка.

Цей рік має стати поштовхом до подальшого вивчення минулого та сьогодення України, викликати бажання дізнатися більше про життя Великого Кобзаря, значення його творчості.

Святкування ювілею Тараса Шевченка є надзвичайно важливим для всього українського суспільства. Шевченка справедливо називають поетом слова, співу, митцем пензля. Тарас Григорович Шевченко – син українського народу, гордість і слава його. 
Т.Шевченка називають національним поетом, але не тільки за те, що він закликав до незалежності України, а й тому, що душа нашого читача на якомусь підсвідомому ,релігійному рівні відчуває душу поета. Український народ прийняв, осягнув його, як жодного митця жоден інший народ. В стародавніх хатах портрет Шевченка висів на покуті поруч з Божницею. Люди читали по пам'яті Шевченка. Такого шанування не удостоївся від свого народу жоден митець. Народ сприймав його як Божого посланця у період найглибшого затихання національного життя, як „апостола" та „пророка" української нації у біблійному розумінні цих слів.
На той час нація потребувала для свого порятунку відродження духу. Шевченко і з'явився як поет, слово якого було здатне відродити дух нації. Національне життя виражається, насамперед, у культурі, яка свідчить про ії традиції, історію. Необхідно зосередити увагу на тому, що кожна нація цікава світу своїм духовним потенціалом. І „Кобзар" є своєрідним поясненням нашого національного буття. Бо це свята книга, що зберігає наш генетичний духовний код - мову. Прочитання „Кобзаря" безкінечне. Шевченко засвідчив воскресіння нації у драматичний період національної історії: бездержавності, заборони української мови, українського друкованого слова, занепаду національної еліти... Нація відчула, що у неї є духовна сила, з якою можна йти у майбутнє.

Ця духовна сила сконденсована у Шевченкових текстах, до яких ми постійно повертаємось.І торкаючись їх своєю уявою, отримуємо засіб самовоскресіння: і духовного, і національного . Але заповітною мрією Шевченка була „І братолюбіє пошли", котра проходить червоною смугою майже в усіх його творах. Ця добра ідея бере свої початки ще з дитинства, з дідусевих оповідань, з набожної християнської літератури, котра вчила „ не платити злим за зле", „для доброго діла у істинного християнина завжди є час молиться Богу, благодарити Творця"
Християнська свідомість Т. Шевченка зумовлювала цілісність, синкретизм творчості, до речі, надавала певний ритм мислі й поетичному слову. А отже, думка про те, що поезії Кобзаря співаються як молитва, не міф, а напевно, ще не розгадана таємниця творчості поета

Т. Шевченко формулює національну ідею у поетичній формі напрочуд просто й ємко, що не вдавалося цілим арміям істориків, політологів, політиків. Духовний простір, що єднає всіх, хто жив і живе в Україні, — це прагнення до свободи, волі. "Свобода-воля" виступає символом національної гідності та єдності. Українська ідея в такому розумінні є лейтмотивом поетичного дискурсу Шевченка. Ідея свободи варіюється в безлічі варіантів: політичної незалежності, економічної, культурної, інтелектуальної, духовної свободи, свободи сумління, свободи вибору.
Геніальність Т. Шевченка полягає в тому, що через національне він поширює загальнолюдське, прозирає сакральні смисли буття людства і свого власного народу. Повернення волі, свободи сприймається поетом не лише як воля Бога, а як результат дій народу і кожної людини. Вислів Шевченка "Борітеся — поборете", що випромінює енергію дії, перетворився на символіку активного життя.Отже спасіння — це не пасивний стан очікування правди, волі, а активне й моральне життя, і як нагорода за таке життя — рай. У Шевченка "рай" — власна країна, збудована вільними, творчими людьми. Поезія Кобзаря — вічна книга українців. Для кожного покоління вона була і залишиться джерелом глибинних смислів нашого буття.